Схід і Захід разом???

Особисто я вважаю, що Схід і Захід України не разом і, на жаль, ніколи не будуть разом. Спробую навести кілька фактів, які про це говорять.

1. Давньоісторичний. Київська Русь, а, фактично, Україна формувалась, як ми знаємо в 7-12 століттях на теперішніх українських землях, і південна межа цим землям була, фактично, межею географічних зон степу та лісостепу, тобто, де починався степ — там закінчувалась Русь. Зі Сходу — це Харківська область, на півдні — Дніпропетровська, Кіровоградські області, Вінницькі області і аж до Карпат. Все, що було далі, а це Донецька, Луганська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, частково Запорізька області — не були землями Київської Русі. Там проживали половці, печеніги, татари та інші племена.

Можете переконатись у цьому переглянувши карти Кивїської Русі за цим посиланням:
uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C 
Європейська цивілізація закінчувалась на цій межі. Мені здається, що це якраз і є межа, по якій розходяться вектори мислення: європейський та азійський. І хоч пройшло стільки століть, а земля то має  генетичну пам«ять.
На цій же межі стоїть і Росія, але росіяни давно уже „вгрузли“ в азійщину, в силу того, що її територія більшою мірою знаходиться в азійській частині і через те, що нею керує проазійсько налаштоване керівництво. Так росіян уже 600 років (стільки існує ця країна) хитає то до Європи, то до Азії, але на жаль, азійське начало перемагає їхнє європейське.  Лише їхня велика культура є європейською, завдяки вихідцям із „європейських“ земель з „європейським мисленням“.
Росіяни — це ті ж печеніги і половці, за виключенням тих земель, що йдуть на північ від Києва до Балтійського моря (Новгородщина, Псковщина, Смоленщина і т.д.). У них азійська кров. Останні тенденції це демонструють. За дослідженнями науковців, за 30 років в Росії буде 70% мусульманського населення. Це уже буде не братня православна держава. Я абсолютно нічого не маю проти азіатів та мусульман. Нам є багато чого у них і повчитися, але вони -  ІНШІ. З іншим світобаченням та пріоритетами.
Південно-східні регіони України теж не будуть прагнути до Європи, адже їх не пускає азійське минуле.
     
2.Історичний. В 20-30 роки ХХст. українське населення на Південно-Східній Україні, якого і так було не так багато, ВИНИЩИЛИ. Голодомор, репресії, колективізації, розкуркулення і т.д. А в додаток з величезним розвитком індустрії на Східній Україні сюди масово завозили людей із усієї Росії. Більшості містам цього регіону немає і 200 років. І це не українські міста, а совєтські.  Вони ніколи не були українськими, і, на жаль, малоймовірно, що колись стануть.

3.Ідеологічний. В наслідок тих причин, що подані вище у нас є ідеологічні розбіжності. Європейська цивілізація — прагне демократії, населення більш вільне у прийнятті рішень. Азійська — завжди вимагає жорскої вертикалі із єдиним лідером, який є і законом, і коституцією. Прикладами є Ющенко, який намагався зробити усе демократичним, законним шляхом, навіть тоді, коли треба було жорсткіше ставити на місце антиукраїнські елементи, і Янукович, який обминає закон і Конституцію, абсолютно незважаючи на них, а лише із політичної доцільності.
Європейська спрямованість населення вимагає від влади не заважати їй розвиватися і менше впливати на розвиток економіки. Азійський вектор — це планова економіка, це майже повна довіра лідеру, що поведе усіх у світле майбутнє. Захід звик шукати шляхи для заробітку сам, коли схід не знатиме, що робити, коли закриються заводи і фабрики.

4. Герої. Відповідно до попередніх причин і різні герої. На півдні та сході — це герої, за яких справді побудували їхні міста дали їм, так би мовити де жити. Це і Катерина, і Лєнін, і навіть Сталін. Сталін зробив набагато більше горя для Східної України, аніж для Західної, але тут ніхто не заїкнеться йому поставити пам»ятник. І на сході діти та онуки тих, хто помер від того режиму не хоче згадувати те страшне ім«я. А ті, хто прийшли на місце померлих, невинно убитих уже готові кланятись цьому ідолу.
З чисто особистого: я не хочу, щоб у моєму місті були вулиці імені Чапаєва, Фрунзе, Суворова, Котовського, Орджонікідзе, Стаханова, 26 бакинських комісарів та інших. Це не мої герої. І я знаю, що це не герої моїх друзів. І вони не мають відношення до мого міста, до моєї країни, хоч може для своєї країни вони і були хорошими. І я прекрасно розумію старших донеччан, які проти того, щоб у них були вулиці Бандери та Шухевича, бо то не їхні герої.

5. Крим. Крим — особлива тема. І нехай росіяни не розповідають, що це їхня земля. Це не їхня земля, і навіть не українська. Крим — це кримсько-татарська земля. І там повинна бути кримсько-татарська влада, а не залишки „совєтської“ бюрократії.

6. Що робити? Це може звучати як сепаратистський заклик, але правда, на жаль, така: Схід і Захід — різні. У нас зовсім різне бачення майбутнього України. І ми гальмуємо їх, а вони — нас. Нам треба роз»єднуватись. Західна Україна за кілька років наздоганяє в розвитку Польщу, Чехію та інші братні народи і вступає до Європейського співтовариства на рівних умовах. Це обіцяє нові інфестиції, безвізовий режим, європейську безпеку. Східна Україна братається із росіянами, ставить вільно пам«ятники своїм героям, розмовляє тією мовою, яка їй зручна, економічно єднається зі Східними партнерами. Чому ми повинні стримувати одне одного???
Визначитись потрібно лише таким периферійним регіонам я Дніпропетровська, Запорізька та Харківська області. Особисто я вважаю, що це українські землі, а не донецький степ.


7. Наслідки. На жаль, Донбас, Крим та Приазов»я важко буде повернути у лоно України. Але чи потрібно це Донбасу і Криму? І чи потрібно це Україні? Європейці підуть за своїм вектором, азійці — за своїм.

8. Що змусило мене написати цю статтю? Я не хочу, щоб у моїй країні стояв пам«ятник Сталіну. Це не моя країна. Я не хочу, щоб моя країна вклонялася перед іншими, як це робить теперішня влада. Я не хочу, щоб мою країну продали, як продають її зараз.  Зараз при владі не мій президент, і не моя влада. Це президент Донбасу і Криму. Нехай Донбасом і керує.

Дякую за увагу і буду вдячний за те, що не подасте до суду за сепаратистські настрої.      

12 коментарів

Костянтин Левін
Маю для Вас пораду. Коли наступного разу писатимете подібні емоційні опуси — краще не вказуйте жодного джерела, бо й те єдине, що Ви навели, каже не на Вашу користь (щонайменше, воно, на відміну від Вас, знає про існування Тмутараканського князівства).
Ну то таке :)
Максим Дупешко
Ну, Тмутаракань не можна назвати історичними предками України. В даному випадку не бачу ніякої різниці між половцями і Тмутараканню. Не буду ж я перераховувати усі племена і князівства. Нехай Донбас (за Вашим зауваженням) відроджує Тмутараканське князівство. :)
Святослав Вишинський
Автор має часткову рацію, коли стверджує про цивілізаційний кордон між Заходом і Сходом, який проходить через Україну. Звісно, в деяких аспектах його можна умовно «посувати» східніше, в інших — західніше, але лінія поділу українських електоральних симпатій багато в чому насправді співпадає з межею Дикого поля, і це має в т.ч. свої історичні причини.
Костянтин Левін
Орієнт — дискусійна тема і завжди кумедно дивитись, і його межі неможливо визначати суто географічно.
Межі електоральної географії частково збігаються з межею Дикого поля звичайно, але побачити тут «цивілізаційний кордон» можуть тільки ті, чия історична пам'ять перескакує з кінця XVIII через ХІХ століття відразу на середину ХХ-го (тобто не враховує весь період промислової революції). Для середньостатистичного харків'янина, наприклад, вся Західна Україна (окрім Львова) — «глухе провінційне село», яке «знаходиться скоріше на Сході», бо ніяк не асоціюється із урбаністичною прогресивною Європою («Заходом»). Але то знову ж таки, риторика, орієнтальні уявлення українців різних регіонів ще потребують прискіпливого вивчення. А от статистика нам промовисто говорить про те, що Схід і Захід насправді не так вже й відрізняються.
Святослав Вишинський
Це тільки говорить про те, що Схід України є більш маргінальним, аніж сам собі видається, оскільки фактор індустріалізації (так само, як і аграрний), уже не є показником «розвинутості» чи «европейськості». Це реалії радянської доби, тоді як сучасний західний світ уже давно у пост-індустріальній фазі і всі урбаністичні надлишки XX ст. винесені у Третій світ. Саме тому Львів із акцентом на сферу послуг, туризм, культуру та інтелектуальну діяльність на даний момент виглядає більш «передовим», хоча, по суті, далеко не досягає стандартів Західної Европи — і це підстава розглядати Західну Україну як найбільш маргінальну, «псевдоевропейську» область з европейськими абміціями — однак у афектовану азійськими реаліями.
Костянтин Левін
Не треба ставити знак тотожності між урбанізацією та індустріалізацією. Індустріалізація, звичайно, навряд чи може бути подібним фактором (зрештою, Бориславські копальні в ХІХ ст.), але урбанізація (а відповідно — освіта, медицина, наука тощо, які за нею прямують, і прямують не з Азії, а так чи інакше — з Європи) — так.
Але я аж ніяк не маю на меті довести дискусію до «сам дурак». Моє глибоке переконання — в тому, що попри невеликі регіональні відмінності, Україна має набагато більше спільного, ніж відмінного.
Костянтин Левін
«Орієнт — дискусійна тема, його межі неможливо визначати суто географічно.» — десь так мало бути.
Сашко Горський
«Більшості містам цього регіону немає і 200 років. І це не українські міста, а совєтські.» — не знав, що Радянський Союз був утворений 200 років тому! )))
Максим Дупешко
Ну, малося на увазі, що максимум 200 років. А більшості приблизно стільки, скільки й Союзу…
Михайло Шморгун
Підтримую автора статті…
Сашко Горський
Ваші сепаратистські настрої можуть передатися іншим і таким чином буде дуже легко зруйнувати і знищити цю країну вже остаточно! Що ж, якщо ви готові взяти на себе таку відповідальність, то, напевно, не маєте морального права називати себе патріотами України!!! Шкода.
Михайло Шморгун
Конфлікт між сходом і заходом повинен рано чи пізно завершитися…
Я не вірю в Їх Державу.

А говорити про конфлікт треба, це демократично…
на рахунок моралізма(заторста, зму, ації) є мнєніє, що краще говорити про МОЖЛИВІСТЬ федералізації, ніж тихенько наблюдать за насущною практикою, яка веде до позиції, яку в шахах називають цугцванг — де кожен наступний хід тільки погіршує і так програшну ситуацію…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте