Згадуючи про те, що ветеранів треба зрозуміти, бо то було їхнє життя і їм уже не зрозуміти, що Сталін далеко не хороший вусатий дядя, ми забуваємо про те, що потрібно виховувати молоде покоління. А потаканнями минулому, ми гальмуємо майбутнє. Ми присмоктуємось до газу, який уже через кілька років стане для європейців паливом «минулого», ми намагаємось відбудувати заводи, які уже неможливо відбудувати, бо вони здебільшого працювали на військову машину СРСР, якої уже немає, ми і далі пускаємо шахтарів у шахти, половину із яких збиткові, і врешті решт не можемо позбутися тих ідолів, які не є нашими ідолами, а лише в угоду старшому поколінню, щоб не образити його. А старше покоління, з усією повагою до старших людей, гальмує розвиток нашої держави, бо не секрет, що електорат Януковича здебільшого старшого віку. Навіть на сході молодь набагато менше голосувала за нього. Старше покоління обирало до Верховної Ради Мороза і Литвина, зрадників і продажних шкур, старше покоління голосувало за Симоненка і вже не залишалося вибору, як голосувати за Кучму. Вони мріють про повернення у «солодкі» роки «союзу», бо тоді вони були молоді, сильні і потрібні.
Літературні вівторки — велика подія у нашому місті. За рік було проведено 48!!! літературних вівторків! Досі ніколи не було проведено у місті за один рік стільки літературних акцій! А це, як мінімум 50, а то й 60 авторів. Звичайно, не кожного разу Сашку й Христі вдавалося запрошувати найвідоміших. Але чи багато людей може нарахувати хоча б 48 українських письменників?
Звичайно, були вівторки, які не кожен міг витримати, адже деякі автори були дуже своєрідні і могли сприйматися лише тими людьми, що займаються безпосередньо літературою.
Сашко та Христя за цей рік ніколи не намагалися ділити авторів на «своїх» і на «не своїх». Доступ до вівторкової трибуни мали і літератори з, так би мовити, опозиційних літературних угрупувань, течій чи формувань. Не було і вікового поділу.
Хотілось би порадити (це я зроблю і в усному порядку), щоб було побільше вечорів, де залучаються відвідувачі «вівторків», бо часом буває, що вони нудяться, коли приїздить аж надто філософський автор. Прекрасні спогади у відвідувачів про ті вечори, коли кожен міг читати власні твори, або й творити прямо в «Літкафе» і одразу ділитися написаним.
А також побажати процвітання дітищу цих гарних молодих людей, і здійснення їхньої мрії — Буковинського Феномену, задля якого вони і працюють. А літвівторки — це перший і вагомий крок до його матеріалізації.
Лесю, щодо «либитися» ніхто на тебе і не вказував. Я лише сказав, що я не «либлюся» перед відомими людьми. Ось і все. Перечитай уважно!!! Чому ти одразу це сприймаєш на себе? У мене в голові такого і не було. Я в жодному реченні не виказав своє ставлення до тебе, і, повір, ти не знаєш, як я до тебе ставлюся. Те, що мене не цікавить твоя думка, то знай, що є лише обмежена кількість людей, думки яких я ціную. Я написав про ФЕСТ, А НЕ ПРО ТЕБЕ і про дегенератську прозу не я згадував, бо не мав права судити про твою прозу, не читаючи її, так само, як і ти не маєш права судити по мою прозу не бачивши її і близько…
До Лесі Воронюк персонально. Ну, насамперед щодо дегенератської прози… Якщо ти вважаєш мене дегенератом, то вважай, що моя проза справді дегенератська. Але дивно, що вона незважаючи на те, що ще не видавалася, користується певною популярністю в мистецьких колах, і я не либлюся перед усіма більш-менш розкрученими авторами і людьми… Тим паче ти не є тією людиною, що сказавши якусь негативну думку про зроблене мною, сильно мене образить.
Щодо «Обнови-фесту», то я це написав не із заздрості чи ненависті, а з конструктивізму. Мені справді хочеться, щоб це був крутий фест! А усім перед очима світитися з посмішкою і казати, які ви всі молодці, повдягали вишивані сорочки і вже супер-патріоти — це смішно…
І навіть самі «обновляни» дуже нормально поставились до моєї критики, лише тобі захотілося відстояти честь цього фесту, але не забувай, що треба мати ще й свою честь…
Ну, Тмутаракань не можна назвати історичними предками України. В даному випадку не бачу ніякої різниці між половцями і Тмутараканню. Не буду ж я перераховувати усі племена і князівства. Нехай Донбас (за Вашим зауваженням) відроджує Тмутараканське князівство. :)
Таня, крутезна стаття! Про це треба говорити ДУЖЕ ГОЛОСНО, бо це сором!!! Щодо дописувача "До Тані Кириленко", якому соромно було написати навіть своє ім"я, і який написав про безплатні біотуалети на Соборці. Нехай зайде в ті туалети! То ЖАХ! То не біотуалети, то, вибачте, параші... Я, коли в центрі і хочу в туалет, мушу йти в найближчий парк або сквер, щоб там справити малу нужду, бо більше ніде...
Звичайно, були вівторки, які не кожен міг витримати, адже деякі автори були дуже своєрідні і могли сприйматися лише тими людьми, що займаються безпосередньо літературою.
Сашко та Христя за цей рік ніколи не намагалися ділити авторів на «своїх» і на «не своїх». Доступ до вівторкової трибуни мали і літератори з, так би мовити, опозиційних літературних угрупувань, течій чи формувань. Не було і вікового поділу.
Хотілось би порадити (це я зроблю і в усному порядку), щоб було побільше вечорів, де залучаються відвідувачі «вівторків», бо часом буває, що вони нудяться, коли приїздить аж надто філософський автор. Прекрасні спогади у відвідувачів про ті вечори, коли кожен міг читати власні твори, або й творити прямо в «Літкафе» і одразу ділитися написаним.
А також побажати процвітання дітищу цих гарних молодих людей, і здійснення їхньої мрії — Буковинського Феномену, задля якого вони і працюють. А літвівторки — це перший і вагомий крок до його матеріалізації.
Щодо «Обнови-фесту», то я це написав не із заздрості чи ненависті, а з конструктивізму. Мені справді хочеться, щоб це був крутий фест! А усім перед очима світитися з посмішкою і казати, які ви всі молодці, повдягали вишивані сорочки і вже супер-патріоти — це смішно…
І навіть самі «обновляни» дуже нормально поставились до моєї критики, лише тобі захотілося відстояти честь цього фесту, але не забувай, що треба мати ще й свою честь…